Показ Мод

Джерело: Dolce Gabbana

Я продам душу за плаття від Chanel або за сумку Louis Vuitton. І я не жартую. Нам обов'язково потрібен бренд хоча б косметика, парфум. Блиск для губ Dior - як необхідний аксесуар (дивися, дивися-но, що в мене є!)

Dolce & Gabbana - наші боги. Gabriel Chanel - королева на віки. Ми їм поклоняємося, ми їм продаємося. Натягуєш джинси D & G - і ти існуєш.

І в мене бувають напади "брендоносця". Все, що не брендово - то безглуздо. Настає комплекс "попелюшки після півночі", коли можна тільки тікати і ховатися в темний куток. Я понуро сміюся, мені ніби все одно.

Клуб, ніч R'N'B. Гаряче містечко, де хлопчики одягнені (Gucci, Armani ...), а дівчатка роздягнені (не можу впевнено сказати в будь-що).

- Як хлопчики сексуально одягнені ... - Зітхає моя подруга.

- Так?

- Як сексуально висять на них джинси ... - І, правда, висять. Що у нас там, D & G? Так, сексуальний.

Гуляли ми з хлопчиком від "Ferre" холодним зимовим вечором по одному світлому і теплому торговому центру. Забрели випадково в маленький бутік-сток. Там була сила-силенна всього, але, навіть мій недосвідчений погляд визначив, що маєчки Moschino і сумочки, позначені іменами улюблених модних будинків, "злегка палені", по-іншому не скажеш.

Втім, мій друг посміхнувся, звернувшись до дівчини-консультанта, сповненої гідності: "Покажіть мені, будь ласка, Ferre". Вона дістала джинси, куртку. Мені здається, або вона нервує? Він же повний презирства. Він - чудовий, юний, пафосний: "Це? Ferre? Ходімо звідси".

І ми йдемо. Я - у потертих джинсах, шарфику, рум'яна від стриманого сміху. Він серйозний, на ньому джинси Gianfranco Ferre, які прибули з Італії.

Часом я захоплююся хлопчиками, які прагнуть до брендів. Їх можна зустріти скрізь, але особливо рясно зустрічаються в найбільших торгових центрах. Там сприятлива обстановка для цих створінь. У них ця "хвороба" чомусь помітна сильніше, ніж у дівчаток. Мабуть, не дано нам так красиво ходити з видом безмежного самозахопленням, самоповаги ... А може, просто я уважніше дивлюся на хлопчиків (що цілком природно).

Джерело: Gucci

Свідомість "брендоносця" приголомшлива, вона ніби не затьмарюється зайвими речами. "Я прекрасний - і крапка." Втім, я не знаю, що в думках подібного дива, під цією милою шапочкою Frankie Morello. Я просто захоплююся, непристойно пялюсь і заздрю. Хіба не можна?

Щаслива моя подруга, що у відповідь на мої нудні завивання з цього приводу, запропонувала "піти на ринок". На той момент це було рівносильно послати далеко і надовго. Мабуть, назавжди. Я злякано змінила тему.

А іноді і справді хочеться на зло собі ж, на радість оточуючим, почепити маєчку від тітки з намету з написом "PRADO". І пройтися в місцях скупчень "брендоносців". Хоча це надто жорстоко по відношенню до мене.

І все-таки до власників священної збруї прокидається мимовільна повага. Це красиво, правда, красиво. А зараз час такий - потрібно дорого виглядати, ми маємо потребу в розкоші.

Ми вимірюємо наше життя брендами. Це не тільки одяг, косметика, аксесуари, перш за все - стиль життя.

Приємно іноді бачити неоціненне щастя - погризену, залиту кетчупом майку Prada на створінні, яке не підозрює про радощі брендоволодіння. У нього "воно" є, а він мне її і спить у ній. О, жорстокий і щасливий. Не те, що деякі, які спускають штани нижче, щоб було видно труси Calvin Klein.

Джерело: Calvin Klein

Усі ми прагнемо не упустити сучасність і існувати динамічно і столичнно. В "дисконти" всіх нас.

В асьці однієї моєї знайомої є така особиста інформація:

"Почуття - як Louis Vuitton - або справжні, або не треба.

Понти - як шуби Roberto Cavalli - ідуть тільки Філі Кіркорову.

Секс - як Gucci - багато не буває.

Кокаїн - як Versace - вже не модно, але багато хто звик.

Сигарети - як Valentino - елегантно, але старить.

Алкоголь - як Dolce & Gabbana - тільки в міру.

Скромність - як Сartier - прикрашає ... "

Шкода тільки, що це лише слова.

За статтями видання Суперстиль.